Старков Д. Ю. Використання щоденника самоаналізу у підвищенні рівня осмислення життя девіантів (на прикладі корекції адиктивної поведінки) / Методи роботи з девіантами в умовах сучасного соціокультурного середовища : методичні рекомендації // Максимова Н.Ю., Грись А.М., Манілов І.Ф. [та ін.] ; за ред. Н.Ю. Максимової. – К.: Педагогічна думка, 2015. – 91 с. – с. 57 - 72. – Режим доступу http://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/10359

 Представлена методическая схема ведения дневника самоанализа. Описаны конкретные техники анализа и коррекции автоматических мыслей, эмоций, желаний, поведения. На основе применения дневника в различных программах коррекции адиктивного поведения проанализирована его эффективность для различных групп клиентов.

Русский перевод

Оригинальный украинский текст

Другие материалы из раздела "Научные работы в сфере излечения алкоголизма"

ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ДНЕВНИКА САМОАНАЛИЗА В ПОВЫШЕНИИ УРОВНЯ ОСМЫСЛЕНИЯ ЖИЗНИ ДЕВИАНТОВ (НА ПРИМЕРЕ КОРРЕКЦИИ АДИКТИВНОГО ПОВЕДЕНИЯ)

В современной картине научного понимания проблемы девиантного поведения одно из важных мест в его этиогенезе отводится ценностно-смысловой сфере. Поэтому без перестройки ценностно-смысловой сферы коррекция девиантного поведения и социальная адаптация могут быть невозможными.

Характеристики ценностно-смысловой сферы девиантов хорошо изучены, однако понимание механизмов участия их в общем синдроме девиантного поведения является противоречивым (И.А. Килина, 2005; Н.Ю. Самыкина, 2007). Это хорошо проявляется на примере адиктивного поведения. Так, как основые характеристики личности адиктов относящихся к ценностно-смысловой сфере большинство авторов отмечают: диффузность ценностно-смысловой сферы, эгоцентризм, снижение мотивообразующего потенциала общечеловеческих ценностей, несформированность системы ценностно-смысловых ориентаций, экстернальный локус контроля и др.

Связь ценностной сферы с адиктивным поведением определяется следующими взглядами (Р. МакМаллин, 2001; Н.Н. Иванец, 2002). Авторы выделяют как артефактное новообразование  новую ценность – наркотик (или состояния наркотического опьянения), а доминирование этой ценности приводит к деформации всей другой ценностно-смысловой системы. В таком случае психокоррекционная программа адиктивного поведения должна строиться на принципе работе именно с наркотической ценностью (ее дезактуализаци или блокировании).

По нашему мнению более целесообразно опираться на теорию мотивации Ж. Нютена (2004). В этой теории четко разделяются базовые потребности, которые служат для оптимального биологического, психологически и социального функционирования, и инструментальные мотивы – закрепленные опытом поведенческие средства удовлетворения базовых потребностей. Инструментальные мотивы являются промежуточным звеном между базовыми потребностями и деятельностью, выступая в качестве мотивов деятельности. Нюттен не проводит разницу между потребностями и ценностями, и пользуясь его терминологией, можно сказать, что ценностями являются потребности, которые служат для оптимального социального функционирования.

В таком случае имеем следующую ценностно-деятельностную структуру: базовые ценности (надо заметить, что этот подход опирается на концепцию имманентно заданных природой базовых ценностей, в отличии от концепции социокультуральной обусловленности ценностей); инструментальные ценности (закреплении опытом поведенческие «средства» удовлетворения базовых ценностей); деятельность (которая предопределена мотивами в виде инструментальных ценностей). При этом заданная природой структура базовых ценностей не может быть патологической. «Патологическими» или «саногенными» с этой точки зрения могут быть только инструментальные ценности, и по этой характеристике можно выделить три их типа: 1.) саногенные - которые ведут к «здоровому» удовлетворению базовых ценностей; 2.) патологические - которые ведут к «нездоровому» удовлетворению базовых ценностей, с одной стороны, удовлетворяя их, с другой стороны нанося вред; 3) дефицитарные - которые недостаточно удовлетворяют базовые ценности.

Если применить такую схему к развитию зависимости, то получим следующий механизм. У человека есть дефицитарно удовлетворенные некоторые ценности, и он использует употребление психотропных веществ для их удовлетворения. Постепенно формируется инструментальная патологическая ценность употребления. При этом она разрушает другие инструментальные ценности и патологически перестраивает их иерархию. В этом процессе инструментальная ценность употребления становится главным и/или единственным средством для удовлетворения все большего количества базовых ценностей. При прекращении употребления остаются неудовлетворенными базовые ценности, саногенные инструменты которых были разрушены и заменены инструментальной ценностью употребления. В этом случае употребление становится необходимым средством и приобретает в мотивационной сфере сверхценную окраску.

Исходя из этого механизма излечение от зависимости будет заключаться в дезактуализации инструментальной ценности употребления и восстановления саногенных инструментальных ценностей. Так как инструментальные ценности являются по определению закрепленные опытом предметные образы средств удовлетворения базовых ценностей, то и их перестройка может идти только через практическое овладение.

Как терапевтический инструмент такой схемы предлагается использовать дневник самоанализа. Его постоянное использование помогает достичь следующих позитивных изменений: 1) изменение локуса контроля с экстернального на интернальный - постоянно ведя дневник самоанализа клиент постепенно начинает видеть причину своих проблем не в окружающем мире, а в свои установках, схема реагирований, ценностях и тому подобное; 2) повышения уровня самоосознания - используя практику дневника самоанализа клиент постепенно начинает осознавать свои  мысли, эмоции, желания, поведение, мотивы, ценности и тому подобное, тем же углубляет сознательный контакт с самим собой и своим внутренним миром; 3) изменяет неэффективные автоматические схемы мышления, эмоций, поведения на более эффективные.

Кроме того практика дневника самоанализа позволяет сохранить принцип от малых изменений к большим: осознание схем своих автоматических реакций на уровне «здесь и сейчас» – изменений автоматов реагирования на более эффективные – постепенный переход к глубинной психотерапии с осознанием глубоких установок и их изменением.

В дневник самоанализа заложены следующие принципы:

1) Реакция на событие зависит не от самого события, а от отношения человека к ней. Клиенту также объясняется, откуда берутся отношения к событиям, что они могут быть полезными и вредными, объективными и ошибочными, и то, что изменяя их он может изменить свое психологическое состояние.

2) Акцент на внутренние изменения. Этот принцип напрямую вытекает из предыдущего: изменять свое отношение к событиям более эффективно, чем изменять сами события, которые часто изменениям не поддаются (изменяя себя, изменяешь мир).

3) Последовательность реакции мысли-эмоции-желания-поведение. Таким образом, вместо классической формулы А (событие) - В (автоматические мысли) - С (психологическая реакция в виде эмоций, поведения и др.), имеет более расширенную формулу А (событие) - В1 (автоматические мысли) - В2 (автоматические эмоции) - В3 (автоматические желания) - В4 (автоматическое поведение) - С (результирующее психологическое состояние). При этом позитивное изменение даже одного из этих компонентов может привести к позитивным изменениям всех других и результирующего состояния (в отличие от классической формулы, где пересмотру подлежат только автоматические мысли).

4) Поведенческий принцип. С мыслями, эмоциями, желаниями и поведением в дневнике самоанализа работают в поведенческом приближении - считают их наученными автоматическими реакциями (привычками), которые изменяются сознательным тренингом новых реакций, которым и является дневник самоанализа. При этом, в отличие от классического подхода когнитивно-поведенческой терапии, здесь могут рассматриваться не только когнитивные ошибки, но и эмоциональные, мотивационные, поведенческие и тому подобное. Но клиенту надо объяснять, что это является только приближением и есть более глубокие психологические причины реакций, которые можно решить только в более глубокой психотерапии. Но, даже в таком поверхностном приближении, дневник самоанализа может дать значительные облегчения психологического состояния, выстроить новые адаптационные жизненные стратегии и дать значительный ресурс для дальнейшей более глубокой психотерапии (если на это будет необходимость и желание).

5) Принцип «здесь и сейчас» (или правило конкретизации). Этот принцип заключается в разведении идеальной плоскости (каким мир должен быть в идеале вообще) и конкретно-реальной плоскости (каким он должен быть в городе и во время события). Часто люди на какое-то конкретное событие реагируют как на обобщенное на весь мир и время (вместо «в данном событии конкретный человек совершил несправедливость» реакция «весь мир несправедлив»). Для разведения этих плоскостей в дневнике самоанализа разбираются только конкретные ситуации, а не общее отношение к миру, людям, себя и так далее. При чем первым шагом разбора ситуации является ее конкретизация, переход от обобщающих реакций к конкретным.

6) Принцип тренировки. В отличие от инсайтного принципа (где акцент ставится на глубину осознания), в принципе тренировки акцент ставится на количество проработок –величина изменений прямо зависит от того, сколько ситуаций вы проделали. Рекомендуется в день прорабатывать 2-3 ситуации с дневником, максимальный предел – 5 ситуаций в неделю. Для объяснения этого принципа клиенту хорошо работают аналогии со спортом (например, что «поставить» удар в боксе необходимого осуществить от 5 до 10 тысяч тренировочных ударов, подобным принципом изменяются и автоматические мысли, эмоции, желания и поведение).

Также для дневника самоанализа было разработано правило Осознанность, Ответственность, Оценка (ООО). Для анализа ситуации необходимо: 1) Осознать конкретное событие, на которое происходила реакция, саму реакцию в виде автоматических мыслей, эмоций, желаний и поведения (обращая особенное внимание на правило конкретизации и принцип «здесь и сейчас»), и что есть в автоматической реакции вредного; 2) Взять ответственность за изменение своих автоматических реакций на уровне «здесь и сейчас»; 3) Оценить, которой должна быть полезная реакция.

С помощью дневника самоанализа возможно перестраивать ценностную сферу и повышать осмысленность жизни в конкретном жизненном поступке, в своей жизненной деятельности. В этом случае происходит гармоническая постепенная перестройка своей системы ценностей самим человеком как это выгодно ему самой; сразу происходит практическое овладение этими ценностей (точнее перестройка ценностей происходит через их практическое овладение); происходит снятие внутренних конфликтов и инициируются прогрессивные личностные процессы. С другой стороны, такой подход выгодно отличается и от поведенческого тем, что в нем перестройка практической деятельности происходит в связке с более глубокими основаниями этой деятельности. В таком случае дневник самоанализа сочетает ценностный и поведенческий подходы, собирая их преимущества избавляясь от недостатков.

Сама схема записи дневника самоанализа состоит из таблицы из 6 колонок и 3 строк. Первая колонка - событие, второе, - мысли, третья - эмоции, четвертая - желание, пятая - поведение, шестая - результат. Первая строка - осознание (непосредственные мысли, эмоции, желания, поведение, которые возникли в ответ на конкретное событие), второй - анализ (поиск ошибок реагирования и их исправления), третий вывод (какой может быть новая полезная реакция).

Обучение дневнику самоанализа проводится в два этапа. На первом этапе объясняются принципы зависимости реакции от отношения к ситуации, автоматических реакции, ответственности, «здесь и сейчас» и др. и происходит обучение ведению первой строки дневника. Такой этап может идти от одной консультации с «личностно зрелым» клиентом, до 12 занятий (один-три месяца). На втором этапе происходит обучение работе со второй и третьей строками дневника, где анализируются ошибки автоматического реагирования и ищутся новые полезные «автоматы». За одну консультацию желательно давать не больше одной стратегии такого анализа (один столбик). Этот этап может длиться от 6 месяцев до года. В дальнейшем психотерапия в таком поведенческом приближении малоэффективна для последующих изменений и желательно переходить (по желанию и при необходимости) к более глубоким ее видам.

Работу с дневником самоанализа желательно сопровождать методическими материалами, которые объясняют каждую отдельную тему. Ниже приведен пример методического объяснительного материала для работы с первой строкой дневника самоанализа (который используется в Центре социально-психологической реабилитации алкозависимых «Сенс»).

Дневник самоанализа (первой строка)

Осознание.

Человек может реагировать на событии двумя способами:

1.) Автоматический. Человек автоматически думает о ситуации так, как он привык думать о таких ситуациях в ходе жизни. Автоматически чувствует свои привычные эмоции для подобных ситуаций. Автоматически появляются привычные желания. Автоматически поступает так, как привык. Программы этих автоматов производятся начиная с раннего детства в ходе всей жизни и хранятся в подсознательном уровне психики (Подсознание).

2.) Осознанный. Человек обдумывает ситуацию, руководствуясь Разумом. Осознает свои чувства к этой ситуации и принимает или изменяет их. Ставит осознанные цели, к которым хотел бы прийти в конце ситуации. Осуществляет осознанные действия.

При ведении дневника важно помнить следующие правила:

1. 1. Описание в дневнике должно касаться только одного мгновения времени (несколько секунд), описывать определенный конкретный момент времени, а не быть растянутым во времени.

Ошибочный пример:

Правильный пример (в действительности две ситуации) :

1. 2. Описывать одну определенную мысль, одну эмоцию, одно желание, одно поведение по поводу ситуации

Ошибочный пример:

Правильный пример (в действительности две ситуации) :

1. 3. Не описывать излишне детально событие (не больше 3-5 слов). Главное не событие, а реакция на это событие (мысли, эмоции, желания, поведение).

Ошибочный пример:

Правильный пример:

1. 4. Событием могут быть также воспоминания о прошлом или фантазии о будущем.

1. 5. Для дневника самоанализа могут подходить также мельчайшие события

Ошибочный пример: У меня сегодня не было событий для дневника самоанализа.

Правильный пример (для дневника подходят любые события, в которых есть мысли, чувства, желания, поведение - то есть что-либо, когда я не сплю) :

В дневнике самоанализа желательно описывать минимум две-три ситуации ежедневно. При этом лучше это делать дисциплинировано ежедневно (а не наскоками: один день много, другой день ничего). Для ведения дневника необходимо завести отдельную тетрадь.

Для работы со второй строкой дневника самоанализа клиентов учат разным техникам ситуационного управления мыслями, эмоциями, желаниями, поведением.

Мысли. Ужастификация. Осознать свое автоматическое мышление (мысли, которыми автоматически оценивается данная конкретная ситуация) и на сколько баллов оценивается событие (от 1 до 10). Взять ответственность за это мышление на себя. Оценить реальность этого мышления, сверив значимость события со шкалой оценки. Пример шкалы оценки: ужасно (10 баллов) - угроза смерти; очень плохо (9 баллов) - угроза смерти близкого; плохо (8 баллов) - угроза инвалидности; сложно (7 баллов) - угроза инвалидности близкокого; очень трудно (6 баллов) - угроза тюремного заключения; трудно (5 баллов) - разрыв близких отношений; неприятно (4 балла) - значительные финансовые потери или потеря работы; так-себе (3 балла) - собственная болезнь; терпимо (2 балла) - неприятности (скандалы, провалы планов на день и т. п.); нормально (1 балл) - мелкие неприятности.

Эмоции. Доведение до абсурда. Осознать свои эмоции (какие это эмоции, их интенсивность, повод для этих эмоций) и как они заблокированы. Взять за них ответственность за себя и дать себе право их чувствовать (присвоить себе эти эмоции, а не внешним событию - мои эмоции, это моя ответственность их переживать, но и моя ответственность не давать им влиять на мои мысли и поведение). Оценка: 1) усилить свои эмоции до уровня абсурда (условие - находясь в это время в безопасной ситуации) и дать себе пережить их в полной мере, пока самостоятельно не спадут; 2) «посмотреть» на ситуацию новым эмоциональным взглядом.

Желание. Перевод желаний в цели обучения. Осознать свои желания и выявить в них желание в стиле «я хочу, чтобы мир, события, люди и тому подобное, сами изменились так, как я хочу». Взять ответственность за это желание на себя. Оценка: переформулировать это желание в цель: «чему мне следует научиться, чтобы чувствовать себя хорошо в этой ситуации и достичь того, что я от нее хочу».

Поведение. Целеустремленное поведение. Осознать свое поведение и выявить в нем бесцельность (не преследую никаких целей, поступаю «просто так»). Взять ответственность за это поведение на себя. Оценить: 1) к чему это поведение приведет; 2) что вы в действительности желаете достичь результат; 3) оценить возможность достижения этого результата; 4) если цель достижима, продумать, как вам лучше действовать; если достижимая, поставить другую достижимую цель в этой ситуации и уже к ней продумать план поведения.

Мысли. Сверхобобщение. Осознать свои автоматические мысли в этой конкретной ситуации, и есть ли там сверхобобщение (мысли в стиле «если (часть) такая, то и (целое, другие части) обязательно все такое»). Взять ответственность на себя. Оценить 1) или обязательно характеристики одной части должны быть у других частей и у всего целого; 2) какие характеристики на самом деле у других частей; 3) что можно сказать о целом, приняв во внимание все его части (систематизировав).

Эмоции. Взгляд чужими глазами. Следует осознать свои эмоции (какие это эмоции, их интенсивность, повод для этих эмоций), являются ли эти эмоции адекватными ситуации. Взять за них ответственность за себя. Оценить 1) как это эмоциональное переживание выглядит со стороны в виде поведения или в символическом виде (можно в увеличенном варианте)? 2) представьте, как бы хотели, чтобы выглядели ваши эмоции в этой ситуации со стороны? Присвойте эти новые эмоции себе.

Желание. Ожидание. Осознать свои автоматические желания в этой конкретной ситуации и какие в этих желаниях ожидания (любой ли результат вы готовы принять, или только позитивный?). Взять ответственность за свои желания на себя. Оценить, три возможных результата ситуации (лучший, худший, средний) и возможные варианты действий по этому поводу.

Поведение. Негибкое - Гибкое. Осознать свое автоматическое поведение и обстоятельства, в которых оно происходит, проанализировав его на гибкость (способность изменять поведение при изменении обстоятельств). Взять ответственность за это поведение на себя (я выбираю свое поведение, а меня не заставляют так действовать обстоятельства). Оценить пользу-вред этого поведения в этих конкретных обстоятельствах, а также оценить, какое поведение будет наиболее полезным в этих обстоятельствах.

Мысли. Долженствования. Осознать свое мышление и найти скрытые долженствования - требования, претензии, декларации справедливости (должен). Взять ответственность за это мышление на себя. Оценить: 1) какие могут быть другие возможные варианты событий, а также их приблизительную вероятность; 2) свои возможные варианты реакции на эти события и их приблизительную пользу; 3) изменить мысли, которые оценивают ситуацию с «должно» на «может» и «имеет право быть».

Эмоции. Изменение эмоционального угла взгляда. Осознать свои эмоции и повод для них (какие это эмоции, их интенсивность, что именно в ситуации вызывало эти эмоции). Взять за эмоции ответственность на себя. Оценить, как эта ситуация может выглядеть из разных сторон «эмоционального зрения» (найти в ситуации другие стороны, которые вызывают другие эмоции), и выбрать наиболее подходящий угол зрения и сосредоточиться на нем.

Желание. Изменение мотивов. Осознать мотивы, которые лежат в основе желания (с помощью вопросов «зачем это нужно моей личности?», «для чего я хочу это сделать?», «какую свою личностную неудовлетворенную потребность хочу удовлетворить?»), разделить эти мотивы на «больные» и «здоровые», осознать, какой ведущий мотив в своем желании (больной или здоровый). Взять ответственность за то, какие мотивы удовлетворять в первую очередь (я ответственен за выбор, какой мотив удовлетворять, а не они сами решают). Оценить какой здоровый мотив вы решаете удовлетворять в своем желании (действия), или (если здоровых мотивов нет), вообще прекратить действие.

Поведение. Реактивное-активное. Осознать свою поведения и есть ли в нем реактивность (обстоятельства навязывают вам определенное поведение и вынуждают забыть свои цели). Взять ответственность за это поведение на себя. Оценить, как можно в измененных обстоятельствах достичь своих целей (адаптировать свое поведение под новые условия достижения цели).

Мысли. Фильтр. Осознать свое мышление и найти в нем фильтры (не замечаете каких-то плохих или добрых сторон ситуации). Взять ответственность за это мышление на себя. Оценить какие есть кроме негативных в этой ситуации позитивные моменты (или кроме позитивных негативные).

Эмоции. Интеграция. Осознать свои эмоции к ситуации: какие эмоции и к какой части ситуации я чувствую. Взять за них ответственность на себя. Оценить какие части ситуации не учтены, а эмоции к этим частям подавлены, позволить себе эти эмоции, и соединить эмоции к разным частям ситуации в одно общее эмоциональное отношение к ситуации.

Желание. Реальны цели. Осознать желание: какая цель в этом желании (какой я хочу видеть результат этой ситуации). Взять на себя ответственность за постановку целей. Оценить реальность автоматической цели (с какой достоверностью я смогу достичь ее в этой ситуации), и если цель нереальна, поставить другую подходящую для этой ситуации реальную цель (какую я смогу достичь в этой ситуации с большей достоверностью).

Поведение. Возможно-невозможный изменить. Осознать свое поведение: усилия в нем (внешние или внутренние) направлены на то, что возможно изменить, или нет. Взять ответственность за это поведение на себя (я выбираю, на что направлены усилия в моем поведении). Оценить что возможно, а что невозможно изменить в этой ситуации и направить свое поведение на то, что более легко изменить. Важно!!! Часто придется менять не внешние действия, а направление «внутренних» усилий.

Мышление. Позитивное-негативное. Осознать свое мышление и найти в нем скрытый негативизм (концентрируюсь на проблеме и безвыходности). Взять ответственность за свое мышление на себя. Оценить, как можно перестроить оценку ситуации в виде позитивного мышления (задачи, поиска решения и достижения цели).

Эмоции. Разделение во времени. Осознать свои эмоции и выявить в них неразделенность во времени (относятся ко всему времени вообще, а не к конкретному моменту времени в конкретной ситуации). Взять за свои эмоции ответственность на себя (неразделенные во времени эмоции это мое «неумение» эмоционально разделять прошлое, будущее и настоящее время, невозможность переживать момент «здесь и сейчас»). Оценить, как это событие будет эмоционально чувствоваться спустя некоторое время в будущем (представить, как вы это событие будете вспоминать через день, неделя, месяц, год, несколько лет и так далее), и «вернуться» с новыми эмоциями в момент «здесь и сейчас».

Желание. Учитывание всего результата. Осознать свое желание и к какому желаемому результату я думаю приведет его выполнение. Взять ответственность за это желание на себя. Оценить полную картину реальных последствий выполнения этого желания (как позитивных, так и негативных), и задать себе вопрос, или в действительности я хочу весь этот комплекс последствий (а не какую-то его часть, которую видел сначала).

Поведение. «Все и сразу». Осознать свое поведение, выявив в нем отсутствие разделения дела на этапы. Взять ответственность за свое поведение на себя. Оценить, на какие составные части можно разделить это дело, какие части необходимо сделать раньше, которые позже, а какие можно вообще не выполнять и распланировать поэтапное выполнение этого дела.

Мышление. Сверхатрибуция. Осознать свое мышление, найти в нем сверхатрибуцию (поиск причины чужого поступка: «он (она, они) поступил так, потому что...»). Взять ответственность за свое мышление на себя. Оценить: 1) Могу ли я в действительности знать точно причину чужого поступка (или события)? 2) Какие еще могут быть причины чужого поступка (события), кроме той, что автоматически пришла на ум; 3) Насколько мне важно знать причину чужого поступка (или события) в этой конкретной ситуации? 4) Как я могу поступать (реагировать, относиться) в ответ на чужой поступок (события), независимо от его причин.

Эмоции. Изменение эмоций. Осознать свои эмоции и их пользу-вред в этой конкретной ситуации. Взять за них ответственность за себя. Оценить: 1) С какими эмоциями более полезно можно было бы реагировать на эту ситуацию; 2) Представить себе, как в этой ситуации реагировали бы разные люди и попробовать почувствовать эмоции этих людей. 3) После перебора нескольких эмоций выбрать наиболее соответствующую к этой ситуации попробовать зафиксироваться в ней (присвоить эту эмоцию себе).

Желание. Изменение целей. Осознать свое желание и цель, которую оно преследует (какой результат хочу в результате этой ситуации). Взять ответственность за это желание на себя. Оценить: 1) Которые еще возможны цели в этой конкретной ситуации (возможные результаты, к которым я могу привести ситуацию); 2) Выбрать из них целей более адекватную (по критериям достижимая и полезная).

Поведение. Шаблонное-творческое. Осознать свое поведение и является ли оно автоматическим шаблоном (я так всегда в подобных ситуациях поступаю). Взять ответственность за свое поведение на себя. Оценить: 1) ЗАЧЕМ (с какой целью) я хочу что-то сделать в этой ситуации; 2) Какие еще возможные варианты поведения, которые преследуют цель; 3) Выбрать из них наиболее соответствующий вариант (если все варианты одинаково адекватны, то выбрать новый или наименее используемый вариант).

Одним из вопросв ведения дневника самоанализа является мотивация к его написанию. Из практического наблюдения автор придерживается взгляда, что мотивация к работе с дневником самоанализа является неотъемлемой составляющей общей мотивации к изменениям и, если происходит сопротивление, то скорее необходимо прорабатывать общую мотивацию, чем конкретную к дневнику. И даже наоборот, было замечено, что когда у клиента появлялась мотивация к ведению дневника (даже из простого интереса), это повышало общую мотивацию к изменениям. Возможно и сопротивление именно к дневнику, что обычно вызвано двумя основными причинами: 1) недопонимание схемы и принципов работы с ним; 2) слишком быстрым движением вперед. Поэтому при использовании дневника необходимым является его подробное объяснение, пророботка с клиентом достаточного количества практических примеров как посторонних, так и из его жизни, движение вперед с той скоростью, на которую способен клиент. Если все же проявляется стабильное сопротивление, то его нужно исследовать и прорабатывать стандартными методами КТП [1]: поиск причин, которые вызывают сопротивление, согласование с клиентом количества домашних заданий, заключения договоров и др. В групповой работе повышает мотивацию ведения дневника озвучивание количества проанализированных ситуаций дома, как это помогло, какие были общие сложности и тому подобное (а не только групповая проработка какой-либо конкретной ситуации с помощью дневника).

Апробация данной схемы дневника самоанализа проводились в разных направлениях:

1) Такая схема дневника самоанализа является одной из основных терапевтических активностей в центре реабилитации для алкозависимых «Сенс» с 2011 года (а на втором этапе реабилитации является одной из двух основных активностей). Эта активность вызывает позитивные отзывы как специалистов, так и клиентов. После первого этапа реабилитации проводилось анкетирование, одним из вопросов было проранжировать мероприятия реабилитации по их пользе. Из 11-ти мероприятий реабилитации дневник самоанализа поставили (количество выборки 31 клиент) на 5-ом месте по пользе после семейной группы, терапевтической группы, профилактики срыва, и информационных занятий. Но при этом статистически значимая разница есть только между семейной и терапевтической группой, потому можно говорить, что он был оценен на третьем месте по пользе вместе с двумя другими мероприятиями.

2) Дневник самоанализа был использован в реабилитационном процессе Киевского областного центра ресоциализации наркозависимой молодежи. Он также был высоко оценен клиентами. При сравнении восприятия дневника самоанализа клиентами этих двух центров стало возможно отследить следующую тенденцию по возрасту (младший возраст клиентов центра ресоциализации 22 года, средний возраст 25; младший возраст клиентов центра «Сенс» 25, средний возраст - 35): более молодые клиенты оказываются более мотивированными к работе с дневником самоанализа.

3) Дневник самоанализа был использован в индивидуальной работе с клиентами. Из наблюдений автора, его полезность увеличивается в сторону более регрессивных и нарушенных клиентов, а с некоторыми пограничными клиентов он даже может стать основной формой терапии на первой год или даже несколько лет. Схожего взгляда придерживаются другие специалисты центра «Сенс», которые использовали дневник самоанализа в индивидуальной работе с клиентами.

Выводы. Дневник самоанализа является одной из самих действенных техник для регрессивных клиентов, к которым относится и группа девиантов. Его использование с одной стороны приводит к позитивной перестройке поведения, с другого к перестройке ценностной сферы и уровня осмысленности жизни. Дневник самоанализа является достаточно простой техникой для обучения специалистов, и для его овладения может быть достаточно трех-четырех дневного семинара.

1.         Бек Дж. С. Когнитивная терапия: полное руководство / Бек Дж. С. – М.: ООО "И.Д. Вильямс". – 2006. – 400 с.

2.         Братусь Б. С. Аномалии личности / Братусь Б. С. — М.: Мысль, 1988.— 301 с.

3.         Килина И. А. Особенности ценностно-смысловых ориентаций личности подростков, употребляющих наркотические вещества: дис. … кандидата психологических наук : 19.00.07 – педадогическая психология / Килина Ирина Александровна. – Кемерово, 2005 – 221 с.

4.         МакМаллин Р. Практикум по когнитивной терапии / МакМаллин Райан. – С.-П. : Речь, 2001. –  560 с.

5.         Нюттен Ж. Мотивация, действие и перспектива будущего / Нюттен Ж. — М.: Смысл, 2004. — 608 с.

6.         Овчинников А. А. Сравнение эффективности терапевтических программ при лечении алкоголизма / А. А. Овчинников, Г. Т. Красильников, В. Л. Дресвянников // Сибирский вестник психиатрии и наркологии – 2006. –  № 1 (39). –  С. 32-34.

7.         Руководство по наркологии т 1. / под. ред. Н. Н. Иванца – М.: Медпрактика, 2002. – 444 с.

8.         Самыкина Н. Ю. Динамика ценностно-смысловой сферы личности в процессе наркотизации: монография / Н. Ю. Самыкина, М. Е. Серебрякова. – Самара : Изд-во «Универс групп», 2007. – 148 с.

9.         Шнейдер Л. Б. Девиантное поведение детей и подростков / Шнейдер Л. Б.— М.: Академический проект, 2005.— 336 с.

Другие материалы из раздела "Научные работы по излечению алкоголизма"

НА ГЛАВНУЮ СТРАНИЦУ САЙТА
Центр психологического лечения алкоголизма "Сенс"

ВИКОРИСТАННЯ ЩОДЕННИКА САМОАНАЛІЗУ У ПІДВИЩЕННІ РІВНЯ ОСМИСЛЕННЯ ЖИТТЯ ДЕВІАНТІВ НА ПРИКЛАДІ КОРЕКЦІЇ АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ

У сьогоднішній картині наукового розуміння проблеми девіантної поведінки одне з важливих місць в її етіогененезі відводиться ціннісно-смисловій сфері. Тому без перебудови ціннісно-смислової сфери корекція девіантної поведінки та соціальна адаптація можуть бути неможливими.

Характеристики ціннісно-смислової сфери девіантів є добре вивченими, однак розуміння механізмів участі їх у загальному синдромі девіантної поведінки є суперечливим (І.О. Кіліна, 2005; Н.Ю. Самикіна, 2007). Це добре виявляється на прикладі адиктивної поведінки. Так, як основі характеристики особистості адиктів, що відносяться до ціннісно-смислової сфери, більшість авторів зазначають: дифузність ціннісно-смислової сфери, егоцентризм, зниження мотивоутворюючого потенціалу загальнолюдських цінностей, несформованість системи ціннісно-смислових орієнтацій, екстернальний локус контролю та ін.

Зв'язк ціннісної сфери з адиктивною поведінкою визначається такими поглядами (Р. МакМаллин, 2001; М.М. Іванець, 2006). Автори виокремлюють як артефактне новоутворення цінності наркотику (або стану наркотичного сп’яніння), а домінування цієї цінності призводить до деформації всієї іншої ціннісно-смислової системи. У такому разі психокорекційна програма адиктивної поведінки повинна будуватися на принципі роботі з саме наркотичної цінністю (її дезактуалізації або блокуванні).

На нашу думку найбільш доцільно спиратися на теорію мотивації Ж. Нютена (2004). В цій теорії чітко виділяються базові потреби, що слугують для оптимального біологічного, психологічно та соціального функціонування, та інструментальні мотиви, закріпленні досвідом засоби задоволення базових потреб. Інструментальні мотиви є проміжною ланкою між базовими потребами та діяльністю, виступаючи у якості мотивів діяльності. Нютен не проводить різниці між потребами та цінностями, та користуючись його термінологією можна сказати, що цінностями є потреби, що слугують для оптимального соціального функціонування.

У такому разі маємо наступну ціннісно-діяльнісну структуру: базові цінності (треба зауважити, що цей підхід спирається на концепцію іманентно природно заданих базових цінностей, на відміну концепції соціально-культуральної обумовленості цінностей); інструментальні цінності (закріпленні досвідом «засоби» задоволення базових цінностей); діяльність (яка зумовлена мотивами у вигляді інструментальних цінностей). При цьому природно задана структура базових цінностей не може бути патологічною. «Патологічними» або «саногеними» з цього погляду можуть бути тільки інструментальні цінності, та за цією характеристикою можна виділити три їх типа: саногенні – які ведуть до «здорового» задоволення базових цінностей; патологічні – які ведуть до «нездорового» задоволення базових цінностей, з одного боку задовольняючи їх, з іншого боку наносячи шкоду; 3) дефіцитарні – що недостатньо задовольняють базові цінності.

Якщо застосувати таку схему до розвитку залежності, то отримаємо наступний механізм. У людини є дефіцитарно задоволені деякі цінності, та він застосовує вживання до їх задоволення. Поступово формується інструментальна патологічна цінність вживання. При цьому вона руйнує інші інструментальні цінності та патологічно перебудовує їх ієрархію. В цьому процесі інструментальна цінність вживання стає головним та/або єдиним засобом для задоволення все більшої кількості базових цінностей. При припиненні вживання залишаються незадоволеними базові цінності, санногенні інструменти яких було зруйновано та замінено інструментальною цінністю вживання. У цьому разі вживання стає необхідним засобом та набуває в мотиваційній сфері надцінного окрасу.

Виходячи з цього механізму одужання від залежності буде полягати в дезактуалізації інструментальної цінності вживання та відбудови саногенних інструментальних цінностей. Так як інструментальні цінності є за визначенням закріпленні досвідом предметні образи засобів задоволення базових цінностей, то і їх перебудова може йти тільки через практичне опанування.

Як терапевтичний інструмент такої схеми пропонується використовувати щоденник самоаналізу. Його постійне використання допомагає досягти наступних позитивних змін: 1) зміна локусу контролю з інтернального на екстернальний – постійно ведучи щоденник самоаналізу клієнт поступово починає бачити причину своїх проблем не в навколишньому світі, а у свої установках, схема реагувань, цінностях тощо; 2) підвищення рівня самоусвідомлення – використовуючи практику щоденника самоаналізу клієнт поступово починає усвідомлювати свої  мислі, емоції, бажання, поведінку, мотиви, цінності і т.п., тим самим поглиблює свідомий контакт з самим собою та свої внутрішнім світом; 3) змінює неефективні автоматичні схеми мислення, емоцій, поведінки на більш ефективні.

Крім того практика щоденника самоаналізу дозволяє зберегти принцип від малих змін до великих: усвідомлення схем своїх автоматичних реакцій на рівні «тут і зараз» – змін автоматів реагування на більш ефективні – поступовий перехід до глибинної психотерапії з усвідомленням глибоких установок та їх зміною.

У щоденник самоаналізу закладено наступні принципи:

1) Реакція на подію залежить не від самої події, а від відношення людини до неї. Клієнтові також пояснюється, звідки беруться відношення до подій, що вони можуть бути корисними та шкідливими, об’єктивними та хибними, та те, що змінюючи їх він може змінити свій психологічний стан.

2) Акцент на внутрішні зміни. Цей принцип напряму випливає з попереднього: змінювати своє відношення до подій більш ефективно, чим змінювати самі події, які часто змінам не піддаються (змінюючи себе, змінюєш світ).

3) Послідовність реакції думки-емоції-бажання-поведінка. У такий чин, замість класичної формули А (подія) – В (автоматичні думки) – С (психологічна реакція у вигляді емоцій, поведінки та ін.) [1], має більш розширену формулу А (подія) – В1 (автоматичні думки) – В2 (автоматичні емоції) – В3 (автоматичні бажання) – В4 (автоматична поведінка) – С (результуючий психологічний стан). При цьому позитивна зміна навіть одного з цих компонентів може призвести до позитивних змін усіх інших та результуючого стану (на відміну від класичної формули, де перегляду підлягають тільки автоматичні думки).

4) Поведінковий принцип. З думками, емоціями, бажаннями та поведінкою в щоденнику самоаналізу працюють в поведінковому наближенні – вважають їх вивченими автоматичними реакціями (привичками), які змінюються свідомою тренінгом нових реакцій, яким і є щоденник самоаналізу. При цьому, на відміну від класичного підходу когнітивно-поведінкової терапії, тут можуть розглядатися не тільки когнітивні помилки, але й емоційні, мотиваційні, поведінкові тощо. Але клієнтові треба пояснювати, що це є тільки наближенням і є більш глибокі психологічні причини реакцій, які можна вирішити тільки у більш глибокій психотерапії. Але, навіть у такому поверхневому наближенні, щоденник самоаналізу може дати значні полегшення психологічного стану, вибудувати нові адаптаційні життєві стратегії та дати значний ресурс для подальшої глибокої психотерапії (якщо на це буде необхідність та бажання).

5) Принцип «тут і зараз» (або правило конкретизації). Цей принцип полягає у розведенні ідеальної площини (яким світ повинен бути у ідеалі взагалі) і конкретно-реальної площини (яким він повинен бути у місті і у час події). Часто люди на якусь конкретну подію реагують на як на узагальнену на весь світ і час (замість «у даній події конкретна людина вчинила несправедливість» реакція «весь світ несправедливий»). Для розведення цих площин у щоденнику самоаналізу розбираються тільки конкретні ситуації, а не загальне відношення до світу, людей, себе і т.д. При чому першим кроком розбору ситуації є її конкретизація, перехід від узагальнюючих реакцій до конкретних.

6) Принцип тренування. На відміну від інсайтного принципу (де акцент ставиться на глибину усвідомлення), у принципі тренування акцент ставиться на кількість проробок – величина змін прямо залежить від того, скільки ситуацій ви проробили. Рекомендується у день проробляти 2-3 ситуації з щоденником, мінімальна межа – 5 ситуацій у тиждень. Для пояснення цього принципу клієнтові добре працюють аналогії у зі спортом (наприклад, що «поставити» удар у боксі необхідного здійснити від 5 до 10 тисяч тренувальних ударів, у такий принцип змінюються і автоматичні думки, емоції, бажання та поведінка).

Також для щоденника самоаналізу було розроблено правило Усвідомленість, Відповідальність, Оцінка (УВО). Для розбору ситуації необхідно: 1) Усвідомити конкретну подію, на яку відбувалася реакція, саму реакцію у вигляді автоматичних думок, емоцій, бажань та поведінки (звертаючи особливу увагу на правило конкретизації та принцип «тут і зараз»), та що є у автоматичній реакції шкідливого; 2) Взяти відповідальність за зміну своїх автоматичних реакцій на рівні «тут і зараз»; 3) Оцінити, якою повинна бути корисна реакція.

У щоденнику самоаналізу маємо перебудову ціннісної сфери та підвищення осмисленості життя у конкретному життєвому вчинку, у своїй життєвій діяльності. У цьому разі відбувається гармонічна поступова перебудова своєї системи цінностей самою людиною як це вигідно їй самій; відразу відбувається практичне опанування цих цінностей (точніше перебудова цінностей відбувається через їх практичне опанування); відбувається зняття внутрішніх конфліктів та ініціюються прогресивні особистісні процеси. З іншого боку, такий підхід вигідно відрізняється і від поведінкового тим, що у ньому перебудова практичної діяльності відбувається у зв’язці з більш глибокими причинами цієї діяльності. У такому разі щоденник самоаналізу поєднує ціннісний та поведінковий підходи, вбираючи переваги та позбуваючись їх недоліків.

Сама схема запису щоденника самоаналізу складається з таблиці з 6 колонок та 3 рядків. Перша колонка – подія, друга – думки, третя – емоції, четверта – бажання, п’ята – поведінка, шоста – результат. Перший рядок – усвідомлення (безпосередні думки, емоції, бажання, поведінка, що виникли у відповідь на конкретну подію), другий – аналіз (пошук помилок реагування та їх виправлення), третій висновок (якою повинна бути нова корисна реакція).

Навчання щоденнику самоаналізу проводиться у два етапи. На першому етапі пояснюються принципи залежності реакції від відношення до ситуації, автоматичних реакції, відповідальності, «тут і зараз» та ін. та навчається веденню першого рядку щоденника. Такий етап може йти від однієї консультації з «особистісно зрілим» клієнтом, до 12 занять (один-три місяця). На другому етапі відбувається навчання роботі з другим та третім рядками щоденника, де аналізуються помилки автоматичного реагування та пошук нових корисних «автоматів». За одну консультацію бажано давати не більше однієї стратегії такого аналізу (один стовпчик). Цей етап може тривати від 6 місяців до року. Надалі психотерапія у такому поведінковому наближенні малоефективна для подальших змін і бажано переходити (за бажанням та необхідністю) до більш глибоких її видів.

Роботу з щоденником самоаналізу бажано супроводжувати методичними матеріалами, що пояснюють кожну окрему тему. Нижче наведено приклад методичного пояснювального матеріалу для роботи з першим рядком щоденника самоаналізу (що використовується в Центрі соціально-психологічної реабілітації алкозалежних «Сенс»).

Щоденник самоаналізу (першій рядок)

Усвідомлення.

Людина може реагувати на події двома способами:

1.) Автоматичний. Людина автоматично думає про ситуацію так, як вона звикла думати про такі ситуації в ході життя. Автоматично відчуває свої звичні емоції для подібних ситуацій. Автоматично з'являються звичні бажання. Автоматично поступає так, як звикла. Програми цих автоматів виробляються починаючи з раннього дитинства в ході усього життя і зберігаються в підсвідомому рівні психіки (Підсвідомість).

2.) Усвідомлений. Людина обмірковує ситуацію, керуючись розумом. Усвідомлює свої почуття до цієї ситуації і приймає або змінює їх. Ставить усвідомлені цілі, до яких хотіла би прийти у кінці ситуації. Здійснює усвідомлені дії.

При веденні щоденника важливо пам'ятати наступні правила:

1. Опис в щоденнику повинен торкатися тільки однієї миті часу(декілька секунд), описувати певний конкретний момент часу, а не бути розтягнутим в часі

Хибний приклад:

Правильний приклад (насправді дві ситуації):

2. Описувати одну певну думку, одну емоцію, одне бажання, одну поведінку з приводу ситуації

Хибний приклад:

Правильний приклад (насправді дві ситуації) :

3. Не описувати надмірно детально подію (не більше 3-5 слів). Головне не подія, а реакція на цю подію (думки, емоції, бажання, поведінка).

Хибний приклад:

Правильний приклад:

4. Подією можуть бути також спогади про минуле або мрії про майбутнє.

5. Для щоденника самоаналізу можуть підходити також найдрібніші події

Хибний приклад: У мене сьогодні не було подій для щоденника самоаналізу.

Правильний приклад(для щоденника підходять будь-які події, в яких є думки, почуття, бажання, поведінка, - тобто будь-хто, коли я не сплю) :

У щоденнику самоаналізу бажано описувати мінімум дві-три ситуації щоденно. При цьому краще це робити дисципліновано щодня (а не наскоками: один день багато, інший день нічого). Для ведення щоденника необхідно завести окремий зошит.

Для роботи з другим рядком щоденника самоаналізу клієнтів навчають різним технікам ситуаційного управління думками, емоціями, бажаннями, поведінкою.

Думки. Жахливізація. Усвідомити своє автоматичне мислення (думки, якими автоматично оцінюється дана конкретна ситуація) та на скільки балів оцінюється подія (від 1 до 10). Взяти відповідальність за це мислення на себе. Оцінити реальність цього мислення, звіривши значимість події зі шкалою оцінки. Приклад шкали оцінки: жахливо (10 балів) – загроза смерті; дуже погано (9 балів) – загроза смерті близької; погано (8 балів) – загроза інвалідності; складно (7 балів) – загроза інвалідності близькій; важко (6 балів) – загроза тюремного ув'язнення; важко (5 балів) – розрив близьких відносин; неприємно (4 бали) – значні фінансові втрати або втрата роботи; так-собі (3 бали) – власна хвороба; терпимо (2 бали) – неприємності (скандали, провали планів на день і т. п.); нормально (1 бал) – дрібні неприємності.

Емоції. Доведення до абсурду. Усвідомити свої емоції (які це емоції, їх інтенсивність, привід для цих емоцій) та як вони заблоковані. Взяти за них відповідальність за себе і дати собі право їх відчувати (привласнити собі ці емоції, а не зовнішнім події – мої емоції, це моя відповідальність їх переживати, але і моя відповідальність не давати їм впливати на мої думки і поведінку). Оцінка: 1) підсилити свої емоції до рівня абсурду (умова – знаходячись у цей час у безпечній ситуації) та дати собі пережити їх у повній мірі, доки самостійно не спадуть; 2) «поглянути» на ситуацію новим емоційним поглядом.

Бажання. Перевід бажань у цілі навчання. Усвідомити свої бажаня та виявити в них бажання в стилі «я хочу, щоб світ, події, люди і т.п., самі змінилися так, як я хочу». Взяти відповідальність за це бажання на себе. Оцінка: переформулювати це бажання у ціль: «чому мені слід навчитися, щоб відчувати себе добре в цій ситуації та досягти того, що я від неї хочу».

Поведінка. Цілеспрямована поведінка. Усвідомити свою поведінку та виявити у ній безцільність (не переслідую ніяких цілей, поступаю «просто так»). взяти відповідальність за цю поведінку на себе. Оцінити: 1) до чого ця поведінка призведе; 2) який ви насправді бажаєте досягти результат; 3) оцінити можливість досягнення цього результату; 4) якщо ціль досяжна, продумати, як вам краще діяти; якщо недосяжна, поставити іншу досяжну ціль у цій ситуації і вже до неї продумати план поведінки.

Думки. Надузагальнення. Усвідомити свої автоматичні думки в цій конкретній ситуації, та чи є там надузагальнення (думки в стилі «якщо (частина) така, то і (ціле, інші частини) обов'язково усе таке»). Узяти відповідальність на себе. Оцінити 1) чи обов'язково характеристики однієї частини мають бути у інших частин і у усього цілого; 2) які характеристики на самому у інших частин; 3) що можна сказати про ціле, взявши до уваги усі його частини (систематизувавши).

Емоції. Погляд чужими очами. Слід усвідомити свої емоції (які це емоції, їх інтенсивність, привід для цих емоцій), та чи є ці емоції адекватними ситуації. Узяти за них відповідальність за себе. Оцінити 1) як це емоційне переживання виглядає з боку у вигляді поведінки або у символічному вигляді (можна у збільшеному варіанті)? 2) уявіть, як би хотіли, щоб виглядали ваші емоції у цій ситуації збоку? Привласніть ці нові емоції собі.

Бажання. Очікування. Усвідомити свої автоматичні бажання в цій конкретній ситуації та які в цих бажаннях очікування (який результат ви готові прийняти, чи тільки позитивний?). Узяти відповідальність за свої бажання на себе. Оцінити, три можливі результати ситуації (кращий, гірший, середній) і можливі варіанти дій із цього приводу.

Поведінка. Негнучка – Гнучка. Усвідомити свою автоматичну поведінку і обставини, в яких воно відбувається, проаналізувавши її на гнучкість (здатність змінювати поведінку при зміні обставин). Узяти відповідальність за цю поведінку на себе (я вибираю свою поведінку, а мене не примушують так діяти обставини). Оцінити користь-шкоду цієї поведінки в цих конкретних обставинах, а також оцінити, яка поведінка буде найбільш корисною в цих обставинах.

Думки. Повинування. Усвідомити своє мислення і знайти приховані повинновання - вимоги, претензії, декларації справедливості. Взяти відповідальність за це мислення на себе. Оцінити: 1) які можуть бути інші можливі варіанти подій, а також їх приблизну вірогідність; 2) свої можливі варіанти реакції на ці події та їх приблизну користь; 3) змінити думки, що оцінюють ситуацію, з «повинно» на «може» та «має право бути».

Емоції. Зміна емоційного кута погляду. Усвідомити свої емоції і привід для них (які це емоції, їх інтенсивність, що саме в ситуації викликало ці емоції). Взяти за емоції відповідальність на себе. Оцінити, як ця ситуація може виглядати з різних сторін «емоційного зору» (знайти в ситуації інші сторони, які викликають інші емоції), і вибрати найбільш підходящий кут зору і зосередитись на ньому.

Бажання. Зміна мотивів. Усвідомити мотиви, що лежать в основі бажання (за допомогою запитань «навіщо це потрібно моєї особистості?», «для чого я хочу це зробити?», «яку свою особистісну незадоволену потребу хочу задовольнити?»), розділити ці мотиви на «хворі» і «здорові», усвідомити, який провідний мотив (хворий або здоровий). Взяти відповідальність за те, які мотиви задовольняти в першу чергу (я відповідальний за вибір, який мотив задовольняти, а не вони самі вирішують). Оцінити який здоровий мотив ви вирішуєте задовольняти у своєму бажанні (дії), або (якщо здорових мотивів немає), взагалі припинити дію.

Поведінка. Реактивна-Активна. Усвідомити свою поведінки та чи є в ній реактивність (обставини нав'язують вам певну поведінку і змушують забути свої цілі). Взяти відповідальність за це поведінка на себе. Оцінити як можна в змінених обставинах досягти своїх цілей (адаптувати свою поведінку під нові умови досягнення мети).

Думки. Фільтр. Усвідомити своє мислення та знайти в ньому фільтри (не помічаєте якихось поганих або добрих сторін ситуації). Взяти відповідальність за це мислення на себе. Оцінити які є крім негативних в цій ситуації позитивні моменти (або крім позитивних негативні).

Емоції. Інтеграція. Усвідомити свої емоції до ситуації: які емоції і до якої частини ситуації я відчуваю. Взяти за них відповідальність на себе. Оцінити які частини ситуації не враховані, а емоції до цих частин пригнічені, дозволити собі ці емоції, і з'єднати емоції до різних частин ситуації в одне загальне емоційне ставлення до ситуації.

Бажання. Реальні цілі. Усвідомити бажання: яка ціль у цьому бажанні (який я хочу бачити результат цієї ситуації). Взяти на себе відповідальність за постановку цілей. Оцінити реальність автоматичної цілі (з якою вірогідністю я зможу досягти її у цій ситуації), і якщо ціль нереальна, поставити іншу підходящу для цій ситуації реальну мету (яку я зможу досягти в цій ситуації з більшою вірогідністю).

Поведінка. Можливо-Неможливо змінити. Усвідомити свою поведінки: чи зусилля в ній (зовнішні чи внутрішні) напрямленні у ній на те, що можливо змінити, чи ні. Взяти відповідальність за це поведінка на себе (я вибираю, на що напрямлені зусилля у моїй поведінці). Оцінити що можливо, а що неможливо змінити в цій ситуації і направити свою поведінку на те, що легше змінити. Важливо!!! Часто доводиться міняти не зовнішні дії, а напрям «внутрішніх» зусиль.

Мислення. Позитивне-негативне. Усвідомити своє мислення та знайти в ньому прихований негативізм (концентруюся на проблемі та безвихідді). Узяти відповідальність за своє мислення на себе. Оцінити, як можна перестроїти оцінку ситуації у вигляді позитивного мислення (задачі, пошуку рішення та досягнення цілі).

Емоції. Розділення у часі. Усвідомити свої емоції та виявити у них нерозділеність у часі (відносяться до всього часу взагалі, а не до конкретного моменту часу у конкретній ситуації). Узяти за свої емоції відповідальність на себе (неподілені в часі емоції це моє «невміння» емоційно розділяти минуле, майбутнє, і сьогодення, неможливість переживати момент «тут і зараз»). Оцінити, як ця подія буде емоційно відчуватися через деякий час у майбутньому (уявити, як ви цю подію будете пригадувати через день, тиждень, місяць, рік, декілька років і т.д.), та «повернутися» з новими емоціями у момент «тут і зараз».

Бажання. Врахування всього результату. Усвідомити своє бажання та до якого результату приведе його виконання. Узяти відповідальність за це бажання на себе. Оцінити повну картину наслідків виконання цього бажання (як позитивних, так і негативних), та задати собі питання, чи насправді я хочу увесь цей комплекс наслідків (а не якусь його частину, яку бачив спочатку).

Поведінка. «Все і одразу». Усвідомити свою поведінки, виявивши у ній відсутність розбивки справи на етапи. Взяти відповідальність за свою поведінку на себе. Оцінити, на які складові частини можна розділити цю справу, які частини необхідно зробити раніше, які пізніше, а які можна взагалі не виконувати і розпланувати поетапне виконання цієї справи.

Мислення. Надатрибуція. Усвідомити своє мислення, знайти у ньому надатрибуцію (пошук причини чужого вчинку: «він(вона, вони) поступив так, тому що...»). Взяти відповідальність за своє мислення на себе. Оцінити: 1) Чи можу я насправді знати точно причину чужого вчинку (або події)? 2) Які ще можуть бути причини чужого вчинку (події), окрім тієї, що автоматично прийшла на розум; 3) Наскільки мені важливо знати причину чужого вчинку (або події) у цій конкретній ситуації? 4) Як я можу поступати (реагувати, відноситися) у відповідь на чужий вчинок (події), незалежно від його причин.

Емоції. Зміна емоцій. Усвідомити свої емоції та їх користь-шкоду у цій конкретній ситуації. Узяти за них відповідальність за себе. Оцінити: 1) З якими емоціями корисніше було б реагувати на цю ситуацію можна; 2) Уявити собі, як в цій ситуації реагували б різні люди і спробувати відчути емоції цих людей. 3) Після перебору декількох емоцій вибрати найбільш відповідну до цієї ситуації спробувати зафіксуватися в ній (привласнити цю емоцію собі).

Бажання. Зміна цілей. Усвідомити своє бажання і ціль, яку воно переслідує (який результат хочу в результаті цієї ситуації). Узяти відповідальність за це бажання на себе. Оцінити: 1) Які ще можливі цілі в цій конкретній ситуації (можливі результати, до яких я можу привести ситуацію); 2) Вибрати з них цілей більш адекватну (за критеріями досяжна та корисна).

Поведінка. Шаблона-Творча. Усвідомити свою поведінку та чи є вона автоматичним шаблоном (я так завжди в подібних ситуаціях поступаю). Узяти відповідальність за своє поведінка на себе. Оцінити: 1) НАВІЩО (з якою метою) я хочу щось робити в цій ситуації; 2) Які ще можливі варіанти поведінки, що переслідують ціль; 3) Вибрати з них найбільш відповідний варіант (якщо всі варіанти однаково адекватні, то вибрати новий або найменш використовуваний варіант).

Одним з питань ведення щоденника самоаналізу є мотивація до його написання. З практичного спостереження автор притримується погляду, що мотивація до роботи з щоденником самоаналізу є невід’ємною складовою загальної мотивації до змін і, якщо відбувається опір, то скоріше необхідно проробляти загальну мотивацію, ніж конкретну до щоденника. І навіть навпаки, було помічено, що коли у клієнта з’являлась мотивація до ведення щоденника (навіть із простого інтересу), це підвищувало загальну мотивацію до змін. Можливі і опори саме і до щоденника, що зазвичай викликані двома основними причинами: 1) непорозумінням його схеми; 2) швидким рухом уперед. Тому при використанні щоденника необхідним є його докладне пояснення, проробка з клієнтом достатньої кількості практичних прикладів як сторонніх, так і з його життя, рух уперед з тією швидкістю, на яку здатен клієнт. Якщо таки виявляється стабільний опір, то його потрібно досліджувати та проробляти стандартними методами КТП [1]: пошук причин, що причиняють опір, погодження з клієнтом на кількість домашніх завдань, укладення договорів та ін. У груповій роботі підвищує мотивацію ведення щоденника озвучення кількості пророблених ситуацій вдома, як це допомогло, які були загальні складності тощо (а не тільки групова проробка якоїсь конкретної ситуації за допомогою щоденника).

Апробація даної схеми щоденника самоаналізу проводилися у різних напрямках:

1) Така схема щоденника самоаналізу є однією з основних терапевтичних активностей у центрі реабілітації для алкозалежних «Сенс» з 2011 року (а на другому етапі реабілітації є однією з двох основних активностей). Ця активність викликає позитивні відгуки як спеціалістів, так і клієнтів. Після першого етапу реабілітації проводилося анкетування, одним з питань було проранжувати заходи реабілітації за їх користю. З 11-ти заходів реабілітації щоденник самоаналізу поставили (кількість вибірки 31 клієнт) на 5-му місці за користю після сімейної групи, терапевтичної групи, профілактики зриву, та інформаційних занять. Але при цьому статистична різниця є тільки між сімейною та терапевтичною групою, тому можна казати, що він був оцінений на третьому місці за користю разом з двома іншими заходами.

2) Щоденник самоаналізу було використано у реабілітаційному процесі Київського обласного центру ресоціалізації наркозалежної молоді. Його також було високо оцінено клієнтами. При порівнянні сприйняття щоденника самоаналізу клієнтами цих двох центрів стало можливо відстежити наступну тенденцію за віком (молодші клієнти центру ресоціалізації 22 роки, середній вік 25; молодший вік клієнтів центру «Сенс» 25, середній вік – 35): молоді клієнти виявляються більш мотивованими до роботи з щоденником самоаналізу.

3) Щоденник самоаналізу було використано у індивідуальній роботі з клієнтами. Із спостережень автора, його корисність збільшується у бік більш регресивних та порушених клієнтів, а з деякими пограничними клієнтів він навіть може стати основною формою терапії на першій рік або навіть декілька. Схожої думки притримуються інші спеціалісти центру «Сенс», що використовували щоденник самоаналізу у індивідуальній роботі з клієнтами.

Висновки. Щоденник самоаналізу є однією з самих дієвих технік для регресивних клієнтів, до яких відноситься й група девіантів. Його використання з одного боку призводить до позитивної перебудови поведінки, з іншого до перебудови ціннісної сфери та рівня осмисленості життя. Щоденник самоаналізу є досить простою технікою для навчання спеціалістів, і для його опанування може бути достатньо трьох-чотирьох денного семінару.

Другие материалы из раздела "Научные работы по излечению алкоголизма"

НА ГЛАВНУЮ СТРАНИЦУ САЙТА
Центр психологического лечения алкоголизма "Сенс"